ЗОШИТ 1
ЗОШИТ 1
О Любове Відвічна, свій образ святий малювати наказуєш(1)
І незбагненне джерело милосердя показуєш.
Благословляєш того, хто наблизиться до Твого проміння.
І чорні душі на сніг переміниш.
О солодкий Ісусе, тут(2) ти заклав трон Свого Милосердя нині,
Щоб принести втіху і допомагати грішній людині,
З відкритого Серця, як з джерела чистого, бездонного,
Струменіє потіха для душі і серця покаянного.
Хай цей образ славити людська душа не перестане,
Хай зі шаною кожен перед ним стане,
Хай із серця кожного хвала Божому Милосердю лине
Тепер, і на віки вічні, і щогодини.
О Боже мій
Коли заглядаю в майбутнє, стає на душі тривожно,
Але нащо про майбутнє леліяти мрії?
Мені дорога лиш прожита хвилина кожна,
Бо, може, майбутнє в душі моїй не зазоріє.
Час, що минув, повернути мені не під силу,
Нічого змінити чи замінити не можу.
Цього не зумів би й пророк чи мудрець сивий,
Тому все минуле здаємо на ласку Божу.
О хвилино, мені ти належиш уся.
Тобі прагну віддати усе, що лиш можу.
І хоч я мала і слабка,
Даєш мені силу переможну.
З великою вірою в Твоє Милосердя
Іду по житті, як маленька дитина.
В офіру щодня віддаю своє серце,
Уста мої славлять Тебе безупинно.
+
І.М.Й.
Бог і душі
Царю Милосердя, веди мою душу
Сестра М. Фаустина
від Пресв. Євхаристії
Вільно, 28.VII.1934
Ісусе мій, із вірою у Тебе
Сплітаю тисячі вінків і знаю,
Що розцвітуть усі,
І знаю, що розцвітуть усі, коли їх
Освітить Боже Сонце.
+ О велика Божа Таємнице,
Що скриваєш в собі мого Бога,
Христе, будь зі мною щохвилини,
Й моє серце омине тривога.
+
І.М.Й.
Вільно, 28.7.1934 рік
+Перша чернетка
Бог і душі
Будь прославлена, Пресвята Трійце, тепер і завжди. Будь обожнювана у всіх твоїх справах і творіннях. Хай усі захоплюються безмірністю Твого Милосердя, о Боже, і прославляють її.
Я повинна описати 3 зіткнення моєї душі з Тобою, о Боже, у хвилини Твоїх особливих відвідин. Я повинна писати про Тебе, о Незбагненний у Милосерді до бідної моєї душі. Твоя свята воля – це життя моєї душі. Я отримала цей наказ від того, який для мене Тебе, Боже, тут на землі заступає, який мені тлумачить Твою св. волю. Ісусе, бачиш, як мені важко писати, як не вмію чітко написати, що переживаю в душі. О Боже, чи ж може перо написати про те, для чого деколи й слів не знайдеш? Але наказуєш писати, о Боже, і цього мені вистачає.
Варшава, дня 1.8.1925 р.
Вступ до монастиря
Останній заклик Бога, ласку покликання до монашого життя я відчувала від семи років. На сьомому році життя я вперше почула в душі Божий голос – це було запрошення до досконалішого життя, – але я не завжди прислухалася до голосу ласки. Я не зустріла нікого, хто б мені ці речі пояснив.
Вісімнадцятий рік життя, наполегливо прошу батьків дозволити мені вступити до монастиря; рішуча відмова батьків. Після цієї відмови я віддалася пустоті життя 4, не зважаючи на голос ласки, хоч ніщо (4) не задовольняло мою душу. Безперервний поклик ласки був для мене великим стражданням, однак я намагалася заглушити його розвагами. Внутрішньо я уникала Бога, а усією душею схилялась до створінь. Однак Божа ласка перемогла в душі.
Одного разу я з однією із своїх сестер була на балу 5. Коли всім було найвеселіше, моя душа зазнала внутрішніх [страждань]. У певний момент, коли я почала танцювати, раптом побачила біля себе Ісуса – страждаючого, без шат, покритого ранами. Він сказав мені такі слова: доки буду тебе терпіти і доки мене обманювати будеш? І відразу змовкла приємна музика, зникло з моїх очей товариство, яке мене оточувало, залишились тільки Ісус і я. Я присіла біля своєї дорогої сестри, пояснивши свій стан болем голови, а незабаром непомітно покинула товариство і сестру і пішла до собору св. Станіслава Костки . Вже починало сіріти, людей у храмі було небагато, і я, не зважаючи на нікого, упала хрестом перед Найсвятішими Тайнами і просила Господа, щоб дозволив мені пізнати, що маю чинити далі. Раптом я почула такі слова: їдь негайно до Варшави, там вступиш до монастиря. Я підвелася з підлоги і, прийшовши додому, зробила найнеобхідніше. Як могла, розповіла сестрі про те, що сталося в моїй душі, попросила її попрощатися від мого імені з батьками і, як була, в одній сукні, приїхала до Варшави.
Коли я вийшла з потягу і побачила, що кожен іде по своїх справах, злякалася, що маю чинити? До кого звернутися, якщо нема нікого знайомого? І попросила Матір Божу: Маріє, веди мене, керуй мною. Негайно почула в душі слова, якими мені наказано виїхати за місто, до певного села 6, там знайду безпечний нічліг, так я і вчинила і знайшла все те, про що мені сказала Матір Божа.
Вісімнадцятий рік життя, наполегливо прошу батьків дозволити мені вступити до монастиря; рішуча відмова батьків. Після цієї відмови я віддалася пустоті життя 4, не зважаючи на голос ласки, хоч ніщо (4) не задовольняло мою душу. Безперервний поклик ласки був для мене великим стражданням, однак я намагалася заглушити його розвагами. Внутрішньо я уникала Бога, а усією душею схилялась до створінь. Однак Божа ласка перемогла в душі.
Одного разу я з однією із своїх сестер була на балу 5. Коли всім було найвеселіше, моя душа зазнала внутрішніх [страждань]. У певний момент, коли я почала танцювати, раптом побачила біля себе Ісуса – страждаючого, без шат, покритого ранами. Він сказав мені такі слова: Доки буду тебе терпіти і доки Мене обманювати будеш? І відразу змовкла приємна музика, зникло з моїх очей товариство, яке мене оточувало, залишились тільки Ісус і я. Я присіла біля своєї дорогої сестри, пояснивши свій стан болем голови, а незабаром непомітно покинула товариство і сестру і пішла до собору св. Станіслава Костки . Вже починало сіріти, людей у храмі було небагато, і я, не зважаючи на нікого, упала хрестом перед Найсвятішими Тайнами і просила Господа, щоб дозволив мені пізнати, що маю чинити далі. Раптом я почула такі слова: Їдь негайно до Варшави, там вступиш до монастиря. Я підвелася з підлоги і, прийшовши додому, зробила найнеобхідніше. Як могла, розповіла сестрі про те, що сталося в моїй душі, попросила її попрощатися від мого імені з батьками і, як була, в одній сукні, приїхала до Варшави.
Коли я вийшла з потягу і побачила, що кожен іде по своїх справах, злякалася, що маю чинити? До кого звернутися, якщо нема нікого знайомого? І попросила Матір Божу: Маріє, веди мене, керуй мною. Негайно почула в душі слова, якими мені наказано виїхати за місто, до певного села 6, там знайду безпечний нічліг, так я і вчинила і знайшла все те, про що мені сказала Матір Божа.
На другий день ранесенько я приїхала до міста і зайшла до першого костела7, який побачила, і почала молитися про дальшу Божу волю. Служби Божі минали одна за одною. Під час однієї з них я почула такі слова: Іди до цього священика 8 і розкажи йому все, а він тобі скаже, що маєш далі робити. Після закінчення Служби Божої (5) я пішла до захристії і розповіла все, що творилося в моїй душі, і попросила вказівки, куди вступити, до якого монастиря.
Священик спочатку здивувався, але наказав мені довіряти Богові, і Він дасть вказівку. А поки що я тебе пошлю [сказав] до однієї побожної пані 9, у якої перебуватимеш доти, доки не вступиш до монастиря. Коли я прийшла до тієї пані, вона прийняла мене дуже щиро. А я тим часом шукала монастир, однак де б не застукала до фірти, всюди мені відмовляли10. Біль стискав мені серце і сказала я Господу Ісусу: Допоможи мені, не залишай мене одну. Аж нарешті застукала до нашої фірти11. Коли [вийшла] до мене Мати Настоятелька12, сьогодні Генеральна Мати Міхаела, після короткої розмови каже мені йти до Господаря дому і запитати Його, чи прийме мене. Я відразу зрозуміла, що повинна запитати Господа Ісуса. Я з великою радістю пішла до каплиці і запитала Ісуса: Господарю дому цього, чи приймаєш мене? – Так мені веліла запитати одна із Сестер.
І відразу почула такий голос: Приймаю, ти в Серці Моєму. Коли я повернулася з каплиці, Мати Настоятелька спочатку запитала: ну що, чи Господь прийняв тебе? – я відповіла, що так. – Якщо Господь прийняв, то і я приймаю.
Цим священиком був о. Якуб Домбровський (нар. 18.VII.1862 р.), парох парафії св. Якуба у Варшаві, потім декан приміського Варшавського Деканату, помер під час ІІ світової війни.
“Мій чоловік, – розповідає Альдона Ліпшицова, – просив у пароха парафії св. Якуба на Охоті людину, яка б могла допомагати мені в домашній роботі. Отець Якуб Домбровський раніше був парохом у Клембові і приятелював з моїм чоловіком. Христив його, давав нам шлюб і христив усіх наших дітей. Отець прислав нам – було це влітку 1924 р. – Гелену Ковальську із запискою, що її не знає і що бажає, щоб нам підійшла”.
Альдона Ліпщицова у цей час мешкала в Острівці, ґміна Клембув, пов. Радзимін. Нар. 14.IV.1896 р. у Тбілісі, дочка Серафима Ястшембського і Марії з родини Лемке. У 1965-66 роках була одним із свідків у інформаційному процесі с. Фаустини.
І відразу почула такий голос: Приймаю, ти в Серці Моєму. Коли я повернулася з каплиці, Мати Настоятелька спочатку запитала: ну що, чи Господь прийняв тебе? – я відповіла, що так. – Якщо Господь прийняв, то і я приймаю.
Title
І відразу почула такий голос: Приймаю, ти в Серці Моєму. Коли я повернулася з каплиці, Мати Настоятелька спочатку запитала: ну що, чи Господь прийняв тебе? – я відповіла, що так. – Якщо Господь прийняв, то і я приймаю.
Subtitle
І відразу почула такий голос: Приймаю, ти в Серці Моєму. Коли я повернулася з каплиці, Мати Настоятелька спочатку запитала: ну що, чи Господь прийняв тебе? – я відповіла, що так. – Якщо Господь прийняв, то і я приймаю.
І відразу почула такий голос: Приймаю, ти в Серці Моєму. Коли я повернулася з каплиці, Мати Настоятелька спочатку запитала: ну що, чи Господь прийняв тебе? – я відповіла, що так. – Якщо Господь прийняв, то і я приймаю.
І відразу почула такий голос: Приймаю, ти в Серці Моєму. Коли я повернулася з каплиці, Мати Настоятелька спочатку запитала: ну що, чи Господь прийняв тебе? – я відповіла, що так. – Якщо Господь прийняв, то і я приймаю.
І відразу почула такий голос: Приймаю, ти в Серці Моєму. Коли я повернулася з каплиці, Мати Настоятелька спочатку запитала: ну що, чи Господь прийняв тебе? – я відповіла, що так. – Якщо Господь прийняв, то і я приймаю.